Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Що ми знаємо про захист прав жінок?

Що ми знаємо про захист прав жінок?

Жінки займають особливе місце у будь-якому суспільстві. Їх соціальну функцію не можна недооцінювати. Тим не менше, становлення інституту захисту прав жінок до набуття сучасного вигляду пройшло складний шлях. Значна кількість наукових досліджень присвячена саме цьому важливому інституту. Проте, права жінок і на сьогодні являють собою складний, багатогранний інститут, який зіштовхується зі значною кількістю труднощів та бар’єрів.

У сучасному світі, коли жінки реалізують себе не лише через свої сімейні функції, але й займають важливе місце у процесі постійних державних перетворень, особливого значення набувають питання захисту трудових прав жінок та захист їх від будь-яких видів дискримінації.

Ми не можемо допоки говорити, що інститут захисту прав жінок повністю сформовано та одноманітно закріплено на міжнародному рівні. Права жінок досі є питанням розбіжностей у багатьох країнах. Тому особливого значення набуває регіональний вимір захисту прав жінок. Оскільки, досягаючи гармонізації в межах регіону, з’являються реальні можливості застосування правових норм щодо захисту прав жінок. Україна в такому контексті потребує ряду правових реформ, і чи не першою повинна відбутися реформа трудового законодавства. Напрацьований масив правових норм має відповідати сучасним реаліям та бути зразком світового рівня.

Дослідження міжнародного досвіду, як прикладу належної реалізації і захисту трудових прав жінок за наявності великої кількості ускладнень та протиріч, може слугувати для нашої держави показником ефективних методів запровадження зазначених норм права.

Міжнародне регулювання, спрямоване на захист прав жінок, відіграє роль основних стандартів, до яких необхідно прагнути державам у своїй правовій діяльності. Під міжнародними стандартами прийнято розуміти конкретні міжнародно-правові приписи в галузі забезпечення гендерної рівності.

Усі міжнародно-правові документи з прав людини прямо чи опосередковано вказують, що права людини застосовуються до кожної людини. Саме закріплення принципу рівноправності статей (Статут ООН) поклало початок становленню, а надалі - виокремленню в окрему групу питань, що відносяться до прав жінок, у самостійний предмет міжнародного співробітництва держав у рамках міжнародного права прав людини, таким чином дозволяючи виділити проблеми прав жінок в окремий комплекс, що складає: 1) констатацію того, що в результаті цілого ряду історичних умов жінки мають менші соціальні можливості у порівнянні з чоловіками. Важливий акцент має бути зроблено на забезпечення жінкам таких же прав і можливостей, які мають чоловіки; 2) необхідність врахування фізіологічних особливостей жіночого організму при реалізації спільних прав.

Проблематика зазначеного питання полягає у тому, що виділивши питання про права жінок, міжнародне співтовариство, насамперед у рамках ООН, не прагнуло вирішувати конкретні завдання. Зокрема, дуже часто рух за права жінок розвивався у рамках більш широкого явища – боротьби за мир. Так, приймаючи рішення про проведення Міжнародного року жінки, Генеральна Асамблея, а потім і Комісія ООН зі становища жінок, підкреслили тісний зв’язок між дотриманням і розвитком прав жінок і збереженням та дотриманням загального миру.

На погляд авторів, зв’язок між забезпеченням прав жінок та їх реалізацією з виключною боротьбою за мир є помилковим. Адже в процесі такої боротьби ми забуваємо про саму людину, її потреби та бажання, необхідність її захистити, а також визначити справедливу міру покарання за порушення та недотримання прав жінок. Тим не менш, сьогодні забезпечення прав жінок все ще залишається одним із показників глобалізації світу. Так склалося, що історично міжнародне співробітництво в галузі прав жінок пройшло в своєму розвитку дві стадії. З кінця XIX століття можна говорити про міжнародне співробітництво, що стосується прав жінок, яке здійснювалося в трьох напрямках: боротьба зі злочинністю (у більшості випадків -  боротьба з проституцією); вирішення колізій внутрішнього права держав з різних питань (зокрема, з питань громадянства); міжнародне регулювання праці (наприклад - особлива охорона жіночої праці).

У результаті такого міжнародного співробітництва були прийняті Паризька угода від 18.05.1904 року і Паризький договір від 04.05.1910 року про заходи боротьби із торгівлею жінками. Договірні держави зобов’язалися встановити кримінальне покарання за торгівлю жінками і дівчатами навіть у тому випадку, якщо окремі дії, що входять до складу злочину, були здійснені в різних країнах. Сама торгівля була віднесена до категорії злочинів, за вчинення яких злочинець підлягає видачі державі, котра порушила проти нього переслідування.

Іншим ключовим напрямком міжнародного співробітництва держав, що має відношення до прав жінок, було вирішення колізій національного права з питань громадянства. Ми знаємо, що дуже часто колізії призводили до таких небажаних явищ як подвійне громадянство і відсутність громадянства. Тому держави прагнули усунути, або хоча б зменшити їх виникнення. Першочергово, це мало відношення до таких досить поширених випадків, як вступ у шлюб з іноземцем.

Якщо говорити більш предметно про міжнародний захист прав жінок, як систему міжнародно-правових норм, то для її створення потрібні були соціальні передумови, які склалися до кінця Другої світової війни. Другий етап розвитку міжнародного захисту прав жінок пов’язаний з появою і формуванням після Другої світової війни нової галузі міжнародного права – міжнародного права прав людини. І з цього моменту ми можемо простежити появу окремого інституту – інституту захисту прав жінок.

У наукових джерелах під міжнародним захистом прав жінок  розуміється сукупність договірних норм міжнародного права, що регулюють співробітництво держав з метою загальної поваги і дотримання, а також забезпечення та захисту прав жінок у всіх сферах життя. В основі інституту міжнародного захисту прав жінок лежить один з основних принципів міжнародного права – принцип поваги прав і свобод людини. Визначальне значення також належить іншому принципу – принципу рівноправності, який є основою всіх норм даного інституту. Рівність чоловіків і жінок – один з основоположних принципів міжнародного права прав людини. У 1945 році, приймаючи Статут ООН, всі держави підкреслили рішучість «затвердити віру в основні права людини», проголосили однією з цілей ООН міжнародне співробітництво «у заохоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії». У Статуті ООН принцип був закріплений у найбільш загальній формі, як зобов’язання держав поважати права всіх людей, незалежно від статі.

Наступними важливими кроками у розвитку доктрини і практики прав жінок стали Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, прийняті ГА ООН у 1966 році. Зокрема, окремі статті Пактів містять положення про рівність у володінні правами для чоловіків і жінок та право користування всіма правами, які передбачені Пактами. Окремо слід відзначити і проблему дискримінації. Так, дискримінація за ознакою статі відзначається в ряді інших можливих дискримінуючих факторів, таких, як раса, колір шкіри, мова, релігія, політичні та інші переконання, національне та соціальне походження, майновий стан, народження та інші обставини. Але важливо те, що ті держави, які ратифікували Пакти, на міжнародному рівні погодилися з тим, що всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою (ст. 26 Пакту про громадянські і політичні права). Як бачимо, зазначені Пакти про права людини мають принципове значення у формуванні міжнародно-правового принципу рівноправності статей.

Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок прийнято вважати завершальним етапом у формуванні принципу рівноправності чоловіків і жінок. У преамбулі Конвенції сказано, що, як і раніше, має місце значна дискримінація щодо жінок, яка порушує принципи рівноправності і поваги людської гідності, перешкоджає участі жінок нарівні з чоловіком у політичній, соціальній, економічній сфері та культурному житті своєї країни, заважає зростанню добробуту суспільства і сім’ї, і ще більше ускладнює повне розкриття можливостей жінок на благо своїх країн та людства.

 Конвенція складається з 30 статей та охоплює найрізноманітніші прояви виключень і обмежень, які застосовуються щодо жінок виключно за ознакою статі, закликаючи до забезпечення рівноправності жінок, незалежно від їх сімейного стану, у всіх сферах: політичній, економічній, соціальній, культурній та громадянській. Дана Конвенція закликає держави вжити національні законодавчі заходи, що забороняють дискримінацію жінок, а також рекомендує їм прийняти тимчасові спеціальні заходи, спрямовані на прискорення встановлення фактичної рівності між чоловіками та жінками, а також заходи для зміни соціальних і культурних моделей, що сприяють збереженню дискримінації. У всьому світі Конвенція використовувалася для визначення конституційних гарантій прав жінок, для інтерпретації законів, для активної діяльності в області розробки політики щодо захисту прав жінок, і для боротьби з дискримінацією.

Таким чином, Конвенція в юридичній формі сформувала комплекс основних прав, який складає сучасний зміст принципу рівноправності. Він складається як з прав, які мають бути надані жінкам нарівні з чоловіками в політичному і громадському житті (ст. 7, 8), щодо громадянства (ст. 9), в галузі освіти (ст. 10), трудових відносин (ст. 11, 13), охорони здоров’я (ст. 12), в області цивільно-правових та сімейно-шлюбних відносин (ст. 15,16), так і спеціальних прав, пов’язаних з народженням дітей.

Сучасний перелік прав і свобод людини є результатом тривалого становлення суспільства, зафіксований у багатьох міжнародно-правових актах і конституціях правових держав. Концепція прав людини сформувалася під впливом багатьох неправових інститутів, таких як культура, релігія, мораль, філософія, і посідає особливе місце у світовій правовій культурі.  У реальному житті концепція прав і свобод людини не може бути єдиною для всіх держав і суспільств. Кожна країна, виходячи з принципу універсальності, враховуючи свої особливості, зберігаючи й розвиваючи власну культуру та національну своєрідність спирається на одну з існуючих у світі концепцій прав людини. У цьому аспекті варто відмітити роль освітніх програм, які покликані інформувати населення про наявні права жінок, про можливості їх реалізації; а державам – забезпечити, насамперед, гендерний аналіз статистичних досліджень з метою вивчення становища жінок і чоловіків у суспільстві. ООН, численні регіональні міжнародні організації, а також держави на національному рівні намагаються всіляко розширювати поняття права на розвиток стосовно такої соціальної групи як жінки. Цей принцип передбачає одночасно можливість окремого індивіда за допомогою міжнародних, національних органів і процедур захищати свої права проти їх порушення власною державою.

 

 А.Ю. Замула,  доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Факультету міжнародних відносин Національного авіаційного університету

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Судова реформа в Україні: ціна незалежності donum auctoris Судова реформа в Україні: ціна незалежності
Звертатися до мемуарів, до спогадів учасників подій або ж тих, хто мав дотичність до певних подій, та переніс у нас...
Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи Феміда Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи
Венеціанська комісія опублікувала повний текст висновків щодо останнього етапу судової реформи, про це повідомляє Є...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Січень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2
ЗАХОДИ
29.01.2020 17:00:00 - Аліментний договір
Опитування
  • Чи підтримуєте Закон 1008 про нову судову реформу?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика