Міжнародне правоМіжнародне публічне право

Повернення Скіфського золота: міжнародно-правові аспекти збереження культурних і музейних цінностей

27.01.2016 / 19:53
13116
+A
-a

Повернення Скіфського золота: міжнародно-правові аспекти збереження культурних і музейних цінностей

Висвітлення і коментарі питань, пов'язаних з міжнародно-правовою оцінкою тих чи інших подій, вимагають точності та юридичної коректності, що демонструється не завжди. В умовах інформаційної війни ігнорування норм міжнародного права стосовно оцінки подій, які мають міжнародний характер і засновані на відносинах суб’єктів міжнародного права є неприпустимим. Зараз, як ніколи, важливим виявляється міжнародно-правова оцінка подій юристами, які спеціалізуються в області міжнародного права. Саме тому ми вирішили організувати і  провести низку бесід та інтерв'ю з вітчизняними, зарубіжними юристами
- міжнародниками, з розглядом актуальних питань, пов'язаних
з порушеннями міжнародного права у зв'язку з посяганням на суверенітет
і територіальну цілісність України.

Певного міжнародного резонансу набуло питання повернення в Україну після анексії Російською Федерацією Криму «Скіфського золота». Значущість зазначеного питання засвідчила Постанова Верховної Ради України «Про звернення Верховної Ради України до Генеральних Штатів (Парламенту) Королівства Нідерланди стосовно ситуації навколо повернення в Україну музейних цінностей» від 12 травня 2015 р.

 Розуміючи важливість фахових коментарів, ми запросили до обговорення перспектив повернення Україні «Скіфського золота», а також  долі культурних цінностей в Криму та на Донбасі науковця-міжнародника кандидата юридичних наук, доцента  Тимура Короткого та фахівця
з міжнародно-правового захисту культурних цінностей, кандидата юридичних наук  Дмитра Коваля.

Нагадаємо передісторію питання. На початку 2014 р., в рамках Угоди про культурне співробітництво між Україною та Нідерландами, колекція з 584 експонатів (більше двох тисяч предметів) була тимчасово передана археологічному музею Аллард Пірсона, який належить Університету Амстердама, для проведення виставки «Крим - золото і таємниці Чорного моря». У колекцію входять переважно керамічні і дерев'яні артефакти. Оціночна вартість колекції близько мільйона євро. Більшу частину колекції складали артефакти з музеїв Криму (Керченського історико-культурного заповідника, Бахчисарайського історико-культурного заповідника, Севастопольського Національного заповідника «Херсонес Таврійський» та Центрального музею Тавриди в Сімферополі), і Музею історичних коштовностей Києво-Печерської лаври. Виставка проходила в період з 7 лютого по 31 серпня 2014 р. 9 вересня 19 експонатів з Музею історичних коштовностей Києво-Печерської лаври, в тому числі знаменитий шолом, золотий меч і піхви до нього, повернули в Україну.
У результаті окупації і анексії Російської Федерації Криму виник спір щодо прав на колекцію. У зверненні Верховної Ради України до Генеральних Штатів (Парламенту) Королівства Нідерланди стосовно ситуації навколо повернення в Україну музейних цінностей від 12 травня 2015 зазначається, що питання повернення виставки «Крим. Золотий острів у Чорному морі» на територію України, зокрема, до Національного музею історії України, вийшло з площини договірних відносин окремих музеїв, і набуло політичного значення.

Т.К.:  До Постанови Верховної Ради від 12 травня 2015 року, доля колекції «Крим. Золотий острів у Чорному морі» вирішувалася в суді Амстердама. Що, на Вашу думку, є причиною прийняття Постанови Верховної Ради України, і які її наслідки в світлі принципу незалежності судової влади, який має свято дотримуватися?

Д.К.: Принцип незалежності судової влади, дійсно, є фундаментальною основою державного устрою європейських країн. Разом з тим, з міжнародно-правових позицій, рішення суду може розглядатися як акт держави, що детермінує необхідність вироблення «стримуючих» суд правових доктрин, які гарантували б державі захист від звинувачень у втручанні у внутрішні справи іншої держави через розгляд будь-якого питання, пов'язаного з іноземною державою, в національному суді. Такою доктриною є, наприклад, доктрина державного акту, яка передбачає лімітовані юрисдикції судів з політичних або дипломатичних міркувань. Постанова українського парламенту - необхідна спроба «втягнути» в суперечку з кримськими музеями уряд Нідерландів для підтримання останнім в суді позиції про неприпустимість судового розгляду справи і про політичний і дипломатичний контекст розглядуваного питання. Успішна реалізація цього завдання дозволить Україні схилити спір в публічно-правову площину, що вкрай вигідно для держави у вирішенні  спору про так зване скіфське золото.

Т.К.: Які доводи пред'являють Україна і Російська Федерація в обґрунтування прав на колекцію?

Д.К.: Кожна зі сторін - Україна та РФ - обґрунтовують свою позицію в суперечці значною кількістю аргументів. Зупинимося на основних з них.

Основна правова позиція російської сторони полягає у спробі переведення питання про колекцію з публічноправової в приватноправову площину, вирішення його на рівні музеїв. Справа в тому, що при організації виставки за кордоном обов'язковим є підписання контракту, в якому обумовлюються принципові умови передачі культурної власності в інший музей. Суб'єктами таких контрактів є музеї. Зобов'язання повернути цінності з виставки також виникає у музею, який отримує їх для проведення виставки. Таким чином, переведення спору в приватноправову площину, на думку російських юристів, дає можливість наполягати на суворому дотриманні контракту і не порушенні зобов'язань перед кримськими музеями. Це, підкреслимо, правова позиція російської сторони. Що стосується публічної сфери, то популістська інтерпретація обґрунтування «прав» на «Скіфське золото» не відрізняється від артикуляції по будь-яким іншим питанням, пов'язаних з Кримом.

Українська позиція зводиться до двох принципових аргументів: по-перше, Крим - територія України, анексована Російською Федерацією з порушенням загальновизнаних принципів міжнародного права. Тому територія Криму розглядається як окупована, з відповідним правовим режимом культурних цінностей. По-друге, музеї АР Крим розпоряджалися культурними цінностями на праві оперативного управління, і відповідні культурні цінності належать державі Україна. Відповідно, «Скіфське золото» має бути повернуто Україні і до припинення окупації перебувати під юрисдикцією України.

Порівняння деталей юридичних позицій України і Росії щодо скіфського золота дещо відводить нас від факту того, що частина української території окупована іншою державою. У цьому зв'язку пригадується стаття Бориса Стругацького в газеті «Невський час» в 1995 році під назвою «Фашизм - це дуже просто. Епідеміологічна пам'ятка». У ній автор зазначає складність прийняття того, що фашизм - не якість, властива якомусь одному конкретному народу, а явище, цілком реально існуюче поруч в обличчі знайомих нам людей. Аналогічно і в ситуації з окупацією Криму багатьом, у тому числі і кваліфікованим юристам, хочеться відійти від проблеми в юридичний вир аргументів і доводів. А сама основа досить проста: частина території України на даний момент нею не контролюється через окупацію Російською Федерацією. Уявіть собі звернення нідерландських або богемських музеїв про повернення їм частини вивезеної колекції після окупації нацистською Німеччиною цих територій. Розгляд подібного питання всерйоз складно собі уявити. У такому ж ракурсі має ставитися питання і щодо ситуації з українськими культурними цінностями.

Т.К.: Які норми міжнародного права застосовні до даної ситуації?

Д.К.: В цілому, режим окупованої території визначається положеннями Гаазької конвенції про закони і звичаї війни 1907 р. і Женевськими конвенціями про захист жертв війни 1949 р. з Додатковими протоколами 1977 р. Що стосується спеціальних норм, то, безсумнівно, можна говорити про застосування Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р., а також конвенції ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і попередження незаконного ввезення, вивезення та передачі права власності на культурні цінності 1970 р. Деякі експерти кажуть про застосування Конвенції УНІДРУА про викрадені і незаконно вивезені культурні цінності 1995 р., однак цей міжнародний договір не є обов'язковим для України, а Росія, хоча і підписала, однак не ратифікувала договір. Слід зазначити, що ситуація зі «Скіфським золотом» досить унікальна в новітній історії. Хоча в цілому, суперечки повернення культурних цінностей є поширеними у міжнародній практиці. Однак вони все більше переходять із судової площини в дипломатичну. Невеликі музеї і музеї країн, що розвиваються, які претендують на повернення культурних цінностей, вивезених в період колоніалізму або окупації, не можуть дозволити собі довгострокову інвестицію в судовий процес з відносно непрогнозованим результатом.

Т.К.: На якому етапі нині перебуває розгляд спору про долю колекції?

Д.К.: На даний момент рішення спору - прерогатива суду Амстердама. На жаль, врегулювати ситуацію шляхом переговорів не вдалося. Актуальна інформація про рух справи стає доступною лише порційно, та й то переважно через іноземні ЗМІ. У зв'язку з цим складно точно визначити, які кроки на даний момент були зроблені судом і сторонами. Те, що ми знаємо сьогодні - позов кримських музеїв до Університету Амстердаму був прийнятий судом однойменного міста, сторони та залучені сторони (Україна та Нідерланди) визначилися з юридичними командами, які обслуговуватимуть процес. Інформацію про подальше просування справи необхідно буде вивуджувати по крупицях з нових публікацій у медіа, або прогнозувати виходячи зі свіжих коментарів від зацікавлених сторін, подібно до того, як астрономи по відхиленню променів світла визначають існування небесного тіла.

Т.К.: Яке рішення Ви прогнозуєте суду у цьому спорі? Чи існували у міжнародній практиці прецеденти, схожі з ситуацією зі «Скіфським золотом»?

Д.К.: Дуже складно прогнозувати рішення у справі, якій немає явних прецедентів у світовій практиці. Разом з тим, на відміну від пострадянського простору, судова система європейських держав дуже сприйнятлива і активно застосовує не тільки національне, а й міжнародне право. На мою думку, при розгляді спору про «Скіфське золото» суд Амстердама обов'язково візьме до уваги публічноправові аспекти справи і принципи міжнародного права захисту культурної спадщини обов'язково будуть розглянуті. Це дає непоганий шанс України звернути увагу на порушення Російською Федерацією норм міжнародного права в Криму (у контексті культурних цінностей - це їх вивезення з окупованої території, проведення археологічних розкопок і т.д.) і поставити під сумнів можливість зберегти культурні цінності у разі передачі їх кримським музеям.

У світовій практиці подібна ситуація склалася з цінностями з королівського замку у Кракові. Перед загрозою нацистської окупації згадані цінності були перевезені до Канади, де були розміщені в різних музейних установах. Квебекський музей, як один з депозитаріїв цінностей, відмовився повертати їх після закінчення Другої світової війни, мотивуючи це тим, що влада, яка встановилася в Польщі, займалася експропріацією цінностей церков, а також тим, що Польщу в міжнародних відносинах повинен представляти уряд у вигнанні, визнаний Канадою та Квебеком. Спір ніколи не розглядався в судовому порядку, але дипломатичне його рішення затяглося на довгі двадцять років. До того моменту, коли цінності були повернуті, був прийнятий Протокол І до Гаазької конвенції 1954 року, в якому вказувалося, що цінності по закінченню збройного конфлікту мають бути повернені компетентній владі держави - первісного власника культурних цінностей. Застосовуючи цей прецедент до української ситуації, можливо, стверджувати, що єдиною визнаною компетентною владою, якій можуть бути повернуті цінності, є українська влада.

Т.К.:  Які заходи вжила України для обґрунтування своїх прав на колекцію? Чи вважаєте Ви ці заходи достатніми?

Д.К.: До цього часу Україна не змогла остаточно вирішити питання про повернення «Скіфського золота». Однак, позиція України постійно зміцнюється, і з'являються додаткові аргументи на вирішення спору на користь України. До них слід віднести наступне:

По-перше, це прийняття Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». У ньому чітко визначено, що Автономна Республіка Крим - це тимчасово окупована територія. Відповідальність за збереження культурної спадщини на півострові несе Російська Федерація. Останнє положення підкреслює приналежність культурної спадщини, що знаходиться на території Криму, Україні, і відповідальність Росії за міжнародним правом за збереження культурної спадщини Криму.

По-друге, від імені Міністерства культури України було подано звернення до музею Аларда Пірсона з метою демонстрації української позиції і бажання повернути цінності в Україну.

По-третє, частина колекції, яка належала Музею історичних коштовностей Києво-Печерської лаври, вже повернута в Україну.

Т.К.: Які ще дії Україна може вчинити для захисту своїх прав на культурні цінності?

Д.К.: Надзвичайно важливо, щоб всі дії, які вживаються Україною по збереженню культурних цінностей носили системний характер і укладалися в єдину логіку державної внутрішньої і зовнішньої політики по відстоюванню національних інтересів, включаючи національні інтереси у сфері культури. Мені видається, що початок комунікації України з ЮНЕСКО з приводу переміщення Херсонеса Таврійського зі списку Всесвітньої спадщини в список Всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою, є своєчасною ініціативою. Необхідна чітка заява України про неможливість контролювати культурні об'єкти, що знаходяться на території Криму, забезпечити їх збереження та недопущення деконтекстуалізаціі (тобто вилучення культурних цінностей з їх звичайної середовища). Разом з тим важливо звернутися до ЮНЕСКО і у Міжнародний комітет «Блакитний щит» із запитом про надання допомоги у забезпечення захисту зазначених об'єктів.

Деякі недержавні запити вже зроблені. Так, український офіс ICOM звертався в аналогічний офіс в Росії, і в міжнародне бюро ICOM для того, щоб звернути увагу на неприпустимість включення музейних фондів, що знаходяться в Криму до складу музейного фонду РФ. Крім того, вказувалося неможливість доступу в Херсонес, як об'єкт Світової спадщини.

Необхідно невідкладне приєднання України до Другого протоколу до Гаазької конвенції. Цей Протокол містить норму про заборону археологічних розкопок на окупованій території. Росія не є учасником Протоколу, але для того, щоб вимагати недопущення проведення розкопок, з посиланням на міжнародне звичаєве право, важливо продемонструвати, що Україна визнає існування відповідної норми. Приєднання до Протоколу - непогана можливість в цьому відношенні.

Зрештою, важливим видається відстеження переміщення культурних цінностей з Криму для того, щоб отримати можливість затримання їх при транзиті або експонуванні в третіх країнах.

Т.К.:  Яка доля культурних цінностей, що знаходяться в Криму з точки зору міжнародного права?

Д.К.: З точки зору міжнародного права Крим - це окупована територія. Для визнання його таким, виходячи з Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р. і Гаазької конвенції 1954 р. немає необхідності визнання окупації всіма державами, що знаходяться в конфлікті. Реакція міжнародного співтовариства на окупацію Криму вже відображена в Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, згідно з якою посягання на територіальну цілісність України є неприпустимим.

Женевські конвенції 1949 р. встановлюють, що невизнання однією зі сторін наявності конфлікту не впливає на застосовність Конвенцій; Гаазька конвенція 1954 р. передбачає власну застосовність навіть у тому випадку, якщо сторони не визнають наявність конфлікту (або окупації). Відповідно, позиція російської сторони не впливає на застосовне право і визнання Криму окупованою територією. Таким чином, кримські культурні цінності - це цінності, що знаходяться на окупованій території. Гаазька конвенція 1954 р. встановлює відповідальність і держави, територію якого окупують і держави, що окупує, по захисту культурних цінностей. При цьому самостійно вживати заходів для захисту або управління культурними цінностями держава, що окупує, може тільки в екстрених випадках. У всіх інших ситуаціях, необхідна співпраця з країною, територія якої окупована.

Т.К.: Російська Федерація ухвалила Закон «Про особливості правового регулювання відносин у галузі культури і туризму у зв'язку з прийняттям в Російську Федерацію Республіки Крим та утворенням в складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». Які правові наслідки ухвалення цього закону? Як співвідноситься цей Закон з нормами міжнародного права?

Д.К.: Існування цього Закону - свідчення цілеспрямованого і грубого порушення міжнародного права. Очевидно, що його прийняття стало можливим через  зовнішньополітичну позицію Росії по Криму, і підпорядкування всієї міжнародно-правової доктрини РФ цій позиції. Як уже згадувалося, невизнання окупації не впливає на юридичну кваліфікацію відносин між Україною і Росією по Криму. Відповідно Закон жодним чином не скасує факту окупації. На окупованій території, згідно Гаазької конвенції 1954 р., забороняється проводити реквізицію культурних цінностей, конфіскувати або захоплювати культурні цінності. Обговорюваним законом РФ створила юридичні підстави для контролю і управління культурними цінностями Криму в національно-правовому сенсі, але і, одночасно, намагається легалізувати свої дії із захоплення і реквізиції власності і небажання співпрацювати з компетентною українською владою щодо захисту цінностей культури. Фактично, прийняттям Закону РФ в черговий раз підтвердила факт порушення міжнародного права, і створила додатковий доказ такого порушення, що породжує міжнародно-правову відповідальність РФ.

Т.К.: Чи існують ще спори між Україною та РФ з приводу культурних цінностей?

Д.К.: Потенційно підстави для них існують, хоча поки вони і не перетворилися на повноцінні спори. Основою однієї групи потенційних спорів є реституція, здійснена СРСР після Другої світової війни. Слабко контрольована, незадокументована і місцями варварська. Культурні цінності, які вивозилися з України нацистським урядом і спеціальними підрозділами СС, після війни поверталися в СРСР, але далеко не завжди потрапляли в республіки, з яких вони були викрадені. Крім того, не всі культурні цінності України, вивезені на неокуповані території СРСР, були повернуті Україні. Таким чином, значна частина українських фондів опинилася в РРФСР. Після розпаду Союзу, держави СНД, розуміючи значимість вирішення реституційних питань між країнами Співдружності і з метою сприяння вирішенню таких проблем уклали в 1992 році Договір про повернення культурних цінностей державам їх походження. Вже через три роки Росія денонсує цей договір. Пізніше, в 1998 році, РФ приймається славнозвісний Федеральний Закон «Про культурні цінності, переміщені в Союз РСР в результаті Другої світової війни і які знаходяться на території Російської Федерації». Цей закон, незважаючи на всю свою одіозність і суперечливість, закріплював виняток з правила про проголошення захоплених культурних цінностей під час Другої світової війни власністю РФ. Так, у ньому передбачалося, що країни, що постраждали від нацистської Німеччини, матимуть право вимагати повернення своїх цінностей. Тим не менш, реальний процес реституції з Росії так і не розпочався. Для дотримання справедливості необхідно відзначити, що викликано це не тільки декларативністю положень Федерального Закону, а й пасивністю держав, які мали можливість претендувати на реституцію.

Т.К.: Яка доля культурних цінностей, що знаходяться на території сепаратистських утворень «ДНР» і «ЛНР»?

Д.К.: Контролювати території на сході Донецької та Луганської областей, що знаходяться під владою сепаратистських утворень, Україна не має можливості, і відповідно, приймати необхідні заходи охорони культурних цінностей. У ст. 19 Гаазька конвенція 1954 р. міститься вимога до сторін неміжнародного збройного конфлікту дотримання обов'язків щодо поваги культурних цінностей, тобто їх захисту від нападів, грабежів і т.д. Зобов'язання ж з охорони, тобто активних дій із захисту цінностей, виникають тільки в тому випадку, якщо сторонам вдалося домовитися про поширення відповідних положень Конвенції на неміжнародний конфлікт. В даний момент подібної домовленості не існує. Відповідно активні дії по позначенню, охороні, евакуації, ремонту культурних об'єктів не є юридично обов'язковими.

Як мені здається цікавою виглядає можливість поширення зобов'язань щодо захисту культурних цінностей на РФ через права людини. Наявність культурних цінностей породжує необхідність захисту культурних прав людини, гарантованих Пактом 1966 року та Європейською конвенцією про захист прав людини і основних свобод 1950 р. Європейському суду з прав людини знайома практика поширення відповідальності за території, які знаходяться під контролем сторони Конвенції, але не входять в неї. Подібна відповідальність була покладена на Росію в Придністров'ї, Туреччину - на Кіпрі. Слід вважати, що аналогічне рішення можливо і в донбаському контексті. Через захист культурних прав у заявах проти Росії, можливо, поставити питання про виконання Росією активних і пасивних дій із захисту культурної спадщини, що знаходиться на території Донбасу.

Т.К.: Які норми міжнародного права щодо захисту культурних цінностей застосовні в умовах бойових дій на Донбасі?

Д.К.: Гаазька конвенція 1954 р. застосовна до конфлікту на Донбасі, як би цей конфлікт не був кваліфікований. Мало в кого залишаються сумніви в участі російських підрозділів в окремих військових операціях. Така участь означає інтернаціоналізацію конфлікту і поширення всього спектру захисних інструментів Конвенції 1954 р. на конфлікт. Разом з тим, в певній частині конфлікт може вважатися неміжнародним. У цій частині до конфлікту застосована стаття 19 Гаазької конвенції 1954 р., яка передбачає необхідність, принаймні, поваги до культурних цінностей. Це означає неприпустимість використання культурних об'єктів для прикриття воєнних операцій, розміщення в них військовослужбовців або техніки, крадіжок, грабежів, присвоєнь, цілеспрямованого нападу.

Т.К.: Чи передбачає національне або міжнародне право відповідальність за знищення культурних цінностей в умовах бойових дій? Хто повинен викривати і розслідувати ці злочини?

Д.К.: У Кримінальному Кодексі України міститься стаття, що встановлює кримінальну відповідальність за порушення законів і звичаїв війни. Ця загальна норма, природно включає, і відповідальність за руйнування, заподіяння шкоди, розграбування культурних цінностей.

На міжнародно-правовому рівні існує досить чіткий перелік злочинів проти культурних цінностей. Так, Другий протокол до Гаазької конвенції 1954 р. встановлює чотири групи діянь, які є кримінально караними. Статут Міжнародного кримінального суду до воєнних злочинів відносить посягання на культурні цінності. У практиці міжнародних трибуналів ad hoc також зустрічаються приклади притягнення до кримінальної відповідальності за знищення культурних об'єктів. Такі посягання трактуються не тільки як воєнні злочини, але і як злочини проти людяності. Все це дає підстави стверджувати, що на даний момент склалося досить чітке розуміння міжнародної протиправності посягання на культурні цінності, більше того, це злочин криміналізований міжнародним правом. Це дозволяє українським судам застосовувати не тільки відповідну статтю національного кримінального кодексу, а й безпосередньо міжнародно-правові норми.

Фіксація злочинів проти культурних цінностей ні міжнародними актами, ні національним законодавством спеціально не покладена на якийсь конкретний орган або організацію. Швидше за все, це питання має розглядатися в контексті допустимості та достатності доказів. Якщо ситуація на Донбасі буде розглядатися в Міжнародному кримінальному суді (через добровільну передачу її на розгляд МКСу або ратифікації його Статуту), то особливу силу матимуть докази, встановлені міжнародними організаціями, так як вони будуть викликати мінімальні сумніви в сенсі достовірності. Окрім того, Статут вимагає співпраці держав щодо розслідування ситуацій, які знаходяться на розгляді в Суді. Тому, держава зобов’язана співпрацювати із Судом і самостійно повинна визначити відповідальний за розслідування та комунікацію орган.

Т.К.: Існують різні міжнародні організації та механізми по захисту культурних цінностей. Наскільки вони затребувані в даний час в Україні?

Д.К.: Україна активно співпрацює з ЮНЕСКО і Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. У лютому 2014 року в Україні створено національний комітет «Блакитного щита». ICOM також знаходиться в контакті зі своїм українським офісом. Всі ці організації необхідні для об'єктивного моніторингу ситуації і надання допомоги щодо захисту культурних цінностей. Синергетичний ефект від їх залучення може бути досить великим і мати не тільки короткострокові наслідки, а й довгострокові. Під останніми маю на увазі вже потенційні судові розгляди між Україною і РФ.

Тимур Короткий

КОМЕНТАРІ  0 + Додати коментар
Судова реформа в Україні: ціна незалежності donum auctoris Судова реформа в Україні: ціна незалежності
Звертатися до мемуарів, до спогадів учасників подій або ж тих, хто мав дотичність до певних подій, та переніс у нас...
Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи Феміда Висновки Венеціанської комісії щодо судової реформи
Венеціанська комісія опублікувала повний текст висновків щодо останнього етапу судової реформи, про це повідомляє Є...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Опитування
  • Чи підтримуєте Закон 1008 про нову судову реформу?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика